Коли очікування девальвації стикаються з обіцянкою «сильного долара», хто стане «крайнім винуватцем» — Бессент чи Вош?

Президент США Дональд Трамп явно прагне знизити ставки — він хоче швидко й значною мірою зменшити відсоткові ставки, і нинішня тенденція до девальвації валюти здається йому вигідною. Однак ця зацікавленість вступає в гострий конфлікт із зобов’язаннями міністра фінансів Бейсанта та номінанта на посаду голови ФРС Воша щодо «сильної долара». Як знайти баланс між бажанням президента послабити долар і зберегти його статус резервної валюти — це стає однією з головних проблем Вашингтона.

За повідомленням Bloomberg, Трамп нещодавно висловив схвалення щодо падіння долара приблизно на 10% за останній рік (зниження торгового зваженого курсу до найнижчого рівня з 2022 року), назвавши це корисним для бізнесу. Однак уже наступного дня міністр Бейсанта був змушений спростувати будь-яке втручання США у валютний курс для тиску на долар і знову підтвердити прихильність до «сильної доларової політики». Бейсанта намагається узгодити слова президента з державною політикою, наголошуючи, що курс не є ціллю, а важливіше — залучення капіталу через низькі податки та більш розумне регулювання.

Вош, який незабаром має замінити Джерома Пауелла на посаді голови ФРС, здається, дотримується схожої позиції. Аналізуючи статтю Клайва Крука з Bloomberg, можна сказати, що така політична двозначність ускладнює ринкам розуміння справжніх намірів Вашингтона. З одного боку — «конкурентний долар», що девальвує для стимулювання експорту, з іншого — прагнення зберегти «сильний долар» як інструмент фінансової гегемонії. Як за допомогою тарифів, валютних інтервенцій і співпраці ФРС із Мінфіном досягти обох цілей — залишається великим викликом із високими ризиками невдачі.

Хоча Бейсанта і Вош наразі на публіці намагаються зберігати тонку двозначність, щоб уникнути конфлікту з Білим домом, їхні пріоритети мають потенційний розбіжність. Бейсанта зосереджений на порядку випуску боргу й стабільності курсу, тоді як Вош має зосередитися на контролі інфляції. У разі погіршення економічних фундаментів — наприклад, неконтрольованого падіння долара або зростання інфляції — ця зовнішня єдність стане важко підтримуваною, і Білий дім, можливо, доведеться шукати «козла відпущення» за наслідки політики.

Парадокс «сильного долара» у тумані політики

Позиція Трампа щодо ставок і курсу валют суттєво відрізняється від відкритих заяв його високопосадовців. На запитання про падіння долара з моменту його вступу на посаду, Трамп прямо відповів «це чудово» і вважає, що це сприяє бізнесу. Однак така позиція змушує Бейсанту швидко реагувати і запобігати шкоді, стверджуючи, що цілити у конкретний курс — це «помилка», і що за сильних економічних фундаментів долар самостійно підтримуватиметься капітальними потоками.

Вош у 2010 році, будучи членом ради директорів ФРС, чітко заявляв, що статус долара як світової резервної валюти — не «завжди даність», і його потрібно «заслужити» через сильну економіку і глибокі фінансові ринки. Це означає, що політики не повинні безпосередньо маніпулювати ціною, а мають зосередитися на підтримці позиції долара.

Двохшляхова стратегія: девальвація і збереження статусу

Як одночасно стимулювати девальвацію долара для зменшення торгового дефіциту і зберегти його фінансову гегемонію? Колишній радник Білого дому і тимчасовий директор ФРС Стівен Міран пропонує таку концепцію: використовувати всі інструменти Вашингтона. Це включає застосування санкційних тарифів не лише для захисту внутрішніх виробників, а й для стримування країн, що прагнуть «девальвувати» долар; валютні інтервенції для зниження курсу; а також податкові заходи (наприклад, «відплатні» податки) проти країн-джерел капіталу, що вважаються несправедливими.

За такої політики слабкий долар сприятиме експортерам, тоді як сильна позиція долара зберігатиме ключові переваги американської фінансової гегемонії. Однак для цього потрібно налагодити нове партнерство між Мінфіном і ФРС, використовуючи управління держборгом для контролю над валютою.

Новий «договір» між ФРС і Мінфіном

За повідомленням Bloomberg, Бейсанта і Вош розглядають можливість укладення нового «договору» між ФРС і Мінфіном. Хоча деталі поки неясні, їхні концепції відрізняються. Вош схиляється до зменшення ролі ФРС, подібно до договору 1951 року, що чіткіше розмежовує монетарну і фіскальну політику.

Міран пропонує більш «злиту» модель: якщо фіскальна політика втрутиться і спричинить девальвацію долара, що викличе масовий вихід іноземців з американських облігацій, — ФРС втрутиться і купить борг для обмеження зростання довгострокових ставок (контроль кривої доходності). Теоретично, ФРС зберігатиме «незалежність» у встановленні короткострокових ставок, але її баланс стане інструментом для досягнення цілей щодо курсу і доходності, що може викликати побоювання, що така координація відхилить її від головної місії — боротьби з інфляцією.

Непрозорість і потенційна роль «козла відпущення»

У контексті непередбачуваних заяв Білим домом у соцмережах щодо долара, ставок, тарифів, Бейсанта і Вош наразі намагаються зберігати заяви максимально двозначними. Це вже стало професійною необхідністю — «економічна дезінформація» як стиль роботи.

Однак їхні цілі не зовсім збігаються. Бейсанта, як міністр фінансів, прагне стабільних 10-річних доходностей і стабільної валюти, тоді як Вош має захищати незалежність ФРС і контролювати інфляцію. Якщо економіка повернеться у негативну динаміку — долар продовжить падати, доходності зростуть, ринки знизяться, а інфляція знову підвищиться — ці пріоритети можуть вступити у конфлікт.

У такому разі Білий дім доведеться знайти «козла відпущення» за провал політики, а у хаосі девальвації і втрати статусу долара, Бейсанта або Вош, або обидва, можуть опинитися у ролі «козла відпущення».